DISCORSO DI GIOVANNI PAOLO II
AI VESCOVI DELLA CHIESA CATTOLICA UCRAINA

Sala del Concistoro
Sabato, 9 febbraio 1991

Високодостойнинй Владико Кардинале,
Достойні Ърати в Єпископстві!

Πo восьми місяцях, що проминули від останньої нашої зустрічі, мило Нам знову привітати Вас в Римі, бдизько гробу св. Петра i гробу св. Йосафата, Архиепископа Полоцького.

Ця нама зустріч відбуласьв минулому місяці червні пo п'ятдесяти літах терпінь Церкви на Україні, що хоч i дуже обезсилена, то все ж жива i динамічна вийшла з катакомб. Була вона також важна з того мщтиву, щo це вперше у Baшiм історичнім бутті зібралися довкруги особи Наступника св. Петра всі українські Єпископи так з України як i з широкoї дiяcпopи в cвiтi.

З Вашим поворотом до єпископських станиць еа до Baших священиків i вірних, Ви могли представити їм усю мою живу журбу батька i пастиря Вселенськї Церкви. Справді ця Апостольська Столиця ніколя не перестала прояляти свого живого зацікавлення в користь Католицької Церкви візантійсько-українського обряду, нищена за останнз пiвстоліття. Треба справді лякувати Богові за те, щo сподобив нас бачити увінчаними наші змагання за обнову Ваших громад. B останньому часі було можливо відновити єпархії латинського обрялу на Україні i за це наша вдячність Богові є ще більша.

Ha особливу увагу заслуговує нині ще й згадка про ту подію, яка сталась в часі останнього Синоду Єпископів тут в Римі в місяці жовтні. Цідчас цього Збору було проголошення Кодексу Канонів іхідних Церков, щo увійде в життя зднем 1 жовтня 1991 року. Ця Книга законів є дарщм i пoмiччю ддя життя i розвою всіх Східних Церков. Бо великим бажанням црого Апостольского Престолу є, щоб Церква на Україні процвітала та новою апостольскою силою виконувала доручену її місію[1].

Нинішній Синод української Ієрархії, склианий ще i тим разом поза межами Галицької церковної області, мав у першу чергу важливе завдання предсеавити Вселенському Архиєреєві деякі предложення для пастирської управи важливих церковних округ.

Вама журба i дбайливість за добро i зріст усіх Єпархій i цілої Церкви на Україні i на поселеннях лучиться з нашою журбою, щоб процвітала все більше та Церква, що зродилась через хрещення Київської Русі й яка саме тепер увійшла в друге Тисячоліття свого життя.

Достойні Брати в Єпископстві! B цій важній історичній хвилині звертаю дo Вас cлoвo i напоумлення Апостола нaродів: « Поводьтеся достойно покликання, яким вас візванo, в пoвнoтi покори i лагідности, з довготерпеливістю, терплячи одмн одного в любові, стараючися аберігати єдність духа зв'язком миру. Одне бо тіло, один, a й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна, одне хрещення. Один Бог i Отець усік, що над усіма i через усік i в усіх »[2].

Нехай ця братня наша зустріч скріпить надію на розквіт Церкви візантійсько-українського обряду, на більшу славу Божу i на обро душ.

Ha завдаток найюагатшого Божого благословення уділяємо з цілого серця Вам i Вашим вірним, a зосібна священикам, монакам i монахиням, наме Апостольське Благословення.

[1] Cfr. Orientalium Ecclesiarum, 1.

[2] Eph. 4, 1-6.

© Copyright 1991 - Libreria Editrice Vaticana